З 24 серпня по 27 серпня 2023 року м. Київ на території національного природного парку “Голосіївський” приймав 71 спортсмена – ветеранів спортивного туризму із них 49 чоловіків, 22 жінок у віковій категорії від 50 до 80+ років. Зібралися спортсмени з чотирьох регіонів: м. Київ, Київська, Полтавська та Черкаська області.
Проведені змагання з водного туризму в двох класах суден: К-1 та К-2, та з пішохідного туризму на трьох дистанціях (окремо для чоловіків, жінок та зв’язок), з урахуванням вікових підгруп: 50-55 років; 55-59 років; 60-64 років; 65-69 років; 70-74 років; 75-79 років; 80+. Результати змагань за посиланням – Протоколи змагань
Але скупі цифри нічого не розкажуть про феноменальну подію нашої федерації. Тому пропонується погляд молодого ветерана.
В цьому році я вперше брав участь у ЧУ серед ветеранів. Якось не звично, не вважаю я себе ветераном, молодий я ще, у мене ще не всі діти в школу пішли.
…Уже десятиліттями ветерани спортивного туризму зберігають у своїх серцях незабутні пригоди та навички, набуті в часи своєї молодості. Кожна з їх історій – це яскрава перлина в скарбниці спортивних досягнень. Зібравшись разом під старими дубами на змагання ветеранів, вони спільно переживають миті радості та перемог, поділяються враженнями від важких трас, високогірних походів. бурхливих річок.
Кожен з цих ветеранів – це своєрідний живий довідник зі спортивного туризму. Вони розповідають про маршрути, які бачили світ ще до появи карт, більше того, вони ці карти і малювали. Їхні оповіді – це пізнання душі природи, вміння адаптуватись та знаходити шлях навіть там, де його немає…
Ветерани спортивного туризму – це не лише історія минулого, а й живий приклад для молодого покоління. Вони надихають своєю відданістю та стійкістю, показуючи, що обмежень немає, коли мова йде про досягнення високих вершин – будь то гірське пасмо чи життєва перепона. Їхні історії підтверджують, що воля та віра в себе можуть подолати навіть найскладніші перешкоди. І дуже добре, що судили змагання наша молодь, наша прекрасна, чарівна молодь. Я завжди від неї в захваті, бо вони справжні і не зіпсовані совецкою системою (так як і більшість ветеранів, їх можна назвати ще тими д исидентами, а їх же псували і псували, але вони «не подвели не дрогнули, и каждый был таким как был»).
… коли сидиш біля багаття, і слухаєш їхні розповіді, це ніби, та чому ніби, можна і вживу до них доторкнутись до живих легенд, а які спогади в них. «Памятаєш у 1959 році леднік Федченка, коли ми йшли на перевал Кашал-Аяк …», або нажаль «А сколько он падал? – Та метров 600…»
От сиджу і думаю, що це було, змагання чи зліт туристів трошки старших. І все таки це були змагання, бо треба своїми очима бачити ці очі, коли один учасник страхує іншого товариша по зв’язці (а зв’язці в сумі 165 років) 165 років!!! Я не знаю, як це прокоментувати. Або до півночі (так за чаркою, нічого людське не чуже), але сидять і думають тактику проходження, і не просто думають, а лаються (по доброму) між собою, придумують, згадують (зранку може і забувають))) і таки знаходять те що їм потрібно. Або перед стартовий мандраж, здавалося б, ну чим їх можна налякати, чи здивувати. Алеж, перед стартом нервують, чекають команду «Руш», і рвуть з місця, аж пісок сиплеться (пісок з під ніг, а не те що дехто подумав, а як що в когось і сиплеться щось, так то не пісок, а не спалений в молодості порох).
А почуття гумору, тут є у всіх, ну не знаю, я справжніх туристів без цього почуття. Ну вибіг один ветеран без каски (суддя не побачив), а інший суддя зупинив, а він і каже «А на що мені каска, як у голові нема нічого, нормальний у 79 не буде дюльфером спускатись))))… Як же це все класно насправді…
Тепер про спортивні досягнення, тут все просто. Виграли всі. Не програв ніхто.
Ну і звичайно хочу подякувати тим людям, а особливо Шинкаренку Олександру, що він в цей час знайшов час (всі ми знаємо хто він, і яка в нього робота, а хто не знає, то і знати не треба) і можливість, щоб провести ці змагання. Тож надіюсь, що ми ще не раз зустрінемось на стежці.
Віктор МЕМРУК – прес-серктар Київської ОФСТ